Дуже особлива подорож - дуже особливий досвід. Пригоди Книжкового Арсеналу.

Одного весняного вечора, гортаючи стрічку новин у фейсбуці, мій погляд затримала фраза «Дуже особлива подорож». Цікаво… «Куди ж будемо подорожувати?», - подумала я та все ж таки  вирішила дочитати оголошення. Серед завдань було зустрічати, допомагати, показувати, пояснювати, ржати, дружити та, загалом, проводити екскурсію для, увага, дітей з особливими потребами. Відсутність досвіду спілкування з особливими гостями «Книжкового» мене не злякала, адже, як показала практика, всьому можна навчитися в процесі. Тому я впевнено надіслала свою заявку та чекала зборів і самого книжкового фестивалю.

На зборах волонтерів-хостів (дуже просили не плутати з «хвостами») нас трошки ввели в курс справи та пояснили, скільки та яка ж відповідальність на нас лежить. Звісно, зі зборів я вийшла налякана до неможливості, бо ніколи не мала особливо тісного зв’язку з дітьми взагалі, що й казати про особливих діток… Я мала два шанси відмовитися від такої подорожі, але згадувала фразу з «Тигроловів» Івана Багряного, яка аж надто запала мені в душу: «Сміливі завжди мають щастя». 

Ось і настало 24 квітня, коли я мала вирушати на зустріч до дітей з особливими потребами. З переляку навіть вийшла раніше та провела годину поруч із зачиненими дверима «Книжкового Арсеналу». 

От ми – волонтери, хости, гіди - стоїмо разом з ними – дітками з особливими потребами та їхніми батьками. Бояться всі: ми – залишатися з дітьми, діти – залишатися з нами, а батьки – і за них, і за нас. Але кожен переборює свій страх і ми йдемо до першого пункту нашої екскурсії: книжкобусу. Той самий момент, коли діти слідкують за дітьми з особливими потребами. Присутність дорослих тут мінімізована, а тобі конче потрібно знайти спільну мову з твоїм новим другом. Саме тоді я зрозуміла, що 4 години – це достатньо, щоб стати друзями, зрозуміла, що, якщо ти хочеш допомогти, ти зробиш це будь-якою ціною, що обманювати не можна, але іноді ой як треба і головне: треба, щоб було весело. Якщо твій маленький гість, що поруч тебе вже 4 години, сміється, ти зробив все, що було в твоїх силах і зробив це правильно. 

Провівши день з моїми новими, проте трошки особливими друзями, хотілося б попросити вас, мої любі, звертати увагу на рекламу, яка майорить у громадському транспорті: «Кожен отримає своє «відмінно», якщо спочатку бачити дитину, а потім інвалідність», бо аутизм – це особливість, але на цьому не акцентують увагу.