Інформаційна війна: все про все.

Пропоную відхилитися від мистецтва та поговорити на тему, яка нас тривожить трошки більше, ніж 2 роки. Ця тема має гучну назву "Інформаційна війна".

Два роки тому я зіштовхнулася з поняттям інформаційної війни, рік тому - захотіла стати журналістом. Весь цей час, переглядаючи новини, я чула слова "війська", "фронт", "агресія". Вони раніше вживались мною лише на уроках історії, а зараз - постійні супутники повсякденного життя. 

Для себе та свого розвитку, як майбутнього журналіста, вирішила пошукати відповіді на такі питання: 

• Як закінчувались інформаційні війни в інших країнах?
• Що мають знати українські журналісти, щоб бути готовими до цього? 
• За ким же перемога в інформаційній війні України та Росії?

Відповіді читайте нижче...

Найвідоміша інформаційна війна сучасності відбувалася під час російсько-грузинської війни 2008 року. З найпершого дня протистояння цих ніби дружніх країн телеканали інформаційно підтримували військові дії. У Росії був вже, на жаль, відомий нам сюжет. З наймасовіших телеканалів звучали гасла: "Геноцид у Південній Осетії" та "Примушення Грузії до миру". 70% росіян підтримали введення військ в Грузію. Невже гасла так вплинули..? Зі свого боку Грузія інформаційно представляла себе як жертву північного сусіда. Під час війни російські, грузинські та закордонні ЗМІ виствітлювали інформацію по різному. Кожна із сторін намагалася представити у ЗМІ свою версію правди. В той час люди ніби розділялись на 2 фронти: одні підтримували дії Росії, інші - Грузії. Серед тих, хто підтримував північного сусіда Грузії опинились і Петро Симоненко - голова КПУ, і ВР АР Крим, що визнала Абхазію та Південну Оссетію та закликала це зробити Київ. 

Не можна однозначно оцінити наслідки інформаційної війни між Грузією та Росією, адже як інформаційний, так і військовий потенціали у них не співмірні. Північний сусід Грузії добився значних результатів всередині країни, але на міжнародній арені це зробити не вдалось, що дозволило Грузії насолодитися маленькою перемогою в інформаційній війні. 

Зараз тема інформаційної війни набула широкого загалу та стала мега актуальною. Тож варто для початку розібратися, що таке інформаційна війна. Якщо узагальнити поняття, то це управління інформацією задля здобуття перемоги над супротивником.  Але, все ж таки, інформаційна війна - це інформаційний супровід військових дій. Вона може бути відкритою чи прихованою, "гарячою" чи "холодною", але мета - повалення супротивника, перемога. Головне завдання інформаційної війни - це маніпулювання масами, послаблення моральних і матеріальних сил супротивника та посилення власних. 

Методом ведення інформаційної є пропаганда. А зміст - завжди ідеологія(схематичний, спрощений світогляд, де весь світ поділений на чорне та біле). 

Пропаганда - це один з видів політичної маніпуляції, який навіює певні установи, що впливають на емоціний рівень. Вона спрямована на людські емоції та почуття, а не на загальну обізнаність людини.

Також почастішали випадки використання мови ненависті в медіа, що спрямована на проявлення агресії направленої на певну людину або певну групу людей(поділ, наприклад, за орієнтацією, расою, вірою і т.д).  Але треба пам'ятати, що т.зв. hate speech шкодить професіоналізму як журналістів, так і їхній аудиторії. До основних маркерів мови ненависті належать: 

• навішування ярликів (наприклад, "біженці-сепаратисти", "бандити", "дармоїди" і т.п.);
• маніпулювання негативними стереотипами, найчастіше узагальнюючого характеру (наприклад, за принципом "всі донецькі - сепаратисти");
• пряма оцінка журналіста, що підміняє собою об'єктивне інформування, оцінка та коментар замість факту; 
• використання так званих "фейків". Свідомий обман журналістом свого адресата в пропагандистських цілях або з метою виконання замовлення власника медіа; 
• розділення журналістом українського  суспільства на "першосортних" і "другосортних" людей (наприклад, на справжніх і несправжніх патріотів за принципом місця народження).

До речі пропагандою, яку я тут вже згадувала, займаються не лише російькі, а й українські ЗМІ. Інколи журналісти вдаються до поширення неправдивої інформації. На думку президента Академії української преси - Валерія Іванова - на це є 2 причини: журналістика відданості та  елементарна лінь. Якщо з лінню все зрозуміло - вона притаманна  майже кожному, то з журналістикою відданості ще треба розібратися. 

З приходом загарбника, журналісти опинились на роздоріжжі: професіоналізм чи патріотизм. "Журналістика відданості" є дуже небезпечною, адже вона входить у конфлікт із самою професією, деколи навіть вбиває її. 

Вважаю, що треба писати правду, не приховуючи злочинів з обох боків! 

На початку 2015 року Французьким інститутом  досліджень ринку та думок було проведено опитування, результати якого показали, що 79% французів підтримує українців у війні з Росією. Це доволі високий показник, якщо враховувати, що Франція - одна з країн, яка чи не найбільше постраждала від антиросійських санкцій(всі ж пам'ятають історію з французькими "Містралями?). Також варто враховувати, що у Франції наявна Марін Ле Пен, яка виділяється своїми антиєвропейськими, антизахідними та антиукраїнськими риториками та діями та добре фінансується Кремлем. 

Проте Росії все ж не вдалося переконати, що окупація території колись братньої держави - це цілком нормально, світ не повірив(сподіваюсь, що настрої британців та німців не сильно відрізняються, все поряд;)).

Росія програла інформаційну війну в Європі, а міністр закордонних справ Росії - Сергій Лавров - з кожним своїм виходом на публіку сам переконується в цьому, й іншим переконує (коли ж ти остаточно переконаєшся, грустная лошадка?). Сподіваюсь, що ця поразка Росії буде хоч невеличким, але уроком українській владі: публічна брехня дає лише короткотермінові вигоди, але довготривала брехня - веде  до повного програшу. 

Тож не поширюйте недостовірні дані, розвінчуйте брехню та не ставайте очима ворога.І пам'ятайте, що сьогодні слово та відео-картинка вбивають. І вбивають, на жаль, в прямому сенсі.